Прошу ради, дорогі читачі, я в сум’ятті. Чотирнадцять років прожили з чоловіком, і вперше я не знаю, як реагувати. Почну з передісторії: 47, все життя струнка, мініатюрна. Але сказати, що мені важко, це нічого не сказати. Все свідоме життя себе обмежую, практично не вечеряю, харчуюся травою одного. Ніхто навіть не здогадується, що в мене схильність до повноти, всі тільки і кричать, як мені пощастило. Заздрять моїй «генетики». А як я голодуючи заснути не можу, ніхто ж не бачить.
Але останнім часом роки стали брати своє, і я додала в усі. Вік, і я сама трохи розслабилася. Просто в якийсь момент зірвалася. Ну неможливо це, все життя чайною ложечкою їсти і мріяти про шматочку м’яса, жуючи помідорки. До того ж, вдома повна чаша. Чоловік, сім’я, квартира, машина, дача. Ніби як, маю право. Ан немає.
Днями у нас з чоловіком відбулася дуже неприємна розмова. Я в ступорі досі. Чоловік був такий байдужий, відсторонений. Говорив зі мною так, наче я річ. Багато було претензій. У двох словах розповім.
Перше, я перестала бути привабливою для нього. Йому не подобається на мене дивитися. Зникло колишнє потяг, захоплення. Друге взагалі вбило, бачте, йому від друзів соромно. Зазвичай я на тлі інших дружин виділялася. І йому це дуже подобалося. А тепер, як пенсіонерка виглядаю, каже. Ну і нарешті, вивалив, що я його не поважаю, раз так розпустилась. Любляча жінка такого собі дозволити не може!
Позиція чоловіка така: жінка не має права розслаблятися. Ні в 40, ні в 60. Чоловіки люблять очима, і це нормально хотіти пишатися своєю жінкою. Тобто коли жінка поправляється, нормально втрачати до неї повагу та інтерес. Загалом, він говорить, кидай жерти, закривай рот, а то від людей соромно. Та й ти мене хвилювати зовсім перестала. Сиди і бійся, зараз на одного мужика десять дівок. Ось так і сказав!
Моя позиція: люблять насамперед душу, поведінка, звички, характер, ставлення людини. А якщо чоловікові ногу циркуляркою відріже? Мені теж бігти без оглядки? Навіщо мені такий дефектний? Соромно на людях показатися!
Хто стикався з подібним? Як вирішували питання? Що робити? Кидати є або кидати чоловіка? Він вважає, що я його віддаю, раз не бажаю для нього гарною бути. А мені здається, віддана я! А якщо я калікою стану, інвалідом? Він мене викине на вулицю??
Як думаєте, допоможіть, вже не знаю, що думати. Як грім серед ясного неба. Не думала, не гадала, що мене стільки років тільки за зовнішність цінували…
